Історія села

 Ця історія зібрана зі спогадів односельців                                                                                                  

         Походження назви села

 

Село Косенівка розташоване по обидва береги річки Герасимівка (за 19 км від райцентру). Даний населений пункт межує зі сходу з селом Легедзине Тальнівського району, на півночі - з двома селами Маньківського району (Роги і Молодецьке), а на заході й півдні - з селами Старі Бабани і Танське Уманського району. Тепер це Черкащина, а до січня 1954 року то був Бабанський район Київської області.

Дослідження, що їх вдалося здійснити археологам, які вивчали неолітичні культури, підтверджують прадавню місцеву легенду про «город Кос». У книзі В. Мицика наведено план Косенівського міста і сказано: «В центрі Косенівського праміста геомагнітною розвідкою було виявлено дві великі будівлі площею 200 кв. м., можливо, вони адміністративні. Шість розкопаних жител мали такі розміри: 68, 110, 215, 125, 123, 50 кв. м.

        Інші дослідники пов'язують назву с. Косенівка із фортецею «Кос», що була зруйнована під час монголо-татарської навали у ХVІ ст., або з переселенцями з Волині, з містечка Косенів.

Є й ще одна версія походження назви села, щоправда косенівці не дуже до неї прислухаються. За цією версією, село ніколи не було заможним і його сусіди, мешканці с. Молодецьке і Рогів Маньківського району та Танського Уманського району, дразнили місцеве населення «косенівцями – зледенцями»

Історичне минуле

 

       «Вперше в історичних документах Косенівка згадується в 1664 р. Тоді магнату Калиновському належало 60 кріпацьких дворів.

У книзі Л. Похилевича «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (1864 р) написано: «Косеновка, село в 4-х верстах от Легедзина и в таком же расстоянии от Старых Бабанов, при ручье в реку Бабанку впадающем. Жителей обоиго пола 1409; земли 2283 десятины. По смерти Дионисия Залютинского, владеет Косеновкою его вдова Фекла Залютинская с 5-ю сыновьями... В последние годы

В. Д. Залютинским Косеновка продана графу Бержинскому; а 939 десятин земли оставлены в пользование крестьян по уставной грамоте, за определенные повинности.

Дійшли до нас і відомості про заняття мешканців Косенівки, важливі для життя селян об’єкти та розташування засобів зв’язку на початку ХХ ст. «Головне заняття мешканців – хліборобство. Відстань від уїзду до села – 18 верст, від найближчої залізної станції – 14 верст, від поштового – телеграфного відділення – 23 верстви. Залізнична станція носить назву Поташ, поштово-телеграфне відділення – Тальне. В селі нараховується 2387 десятин землі, з якої селянам належить – 1410 десятин, церкві - 37 десятин, поміщиці – 940 десятин. Село належить М.О. Живкович. Господарство в ньому веде орендатор І.Й. Сук за чотирипільною, а селяни – за трипільною системою. В селі розташовувалися: 1 церква, 3 водяні млини, з яких 2 належить поміщиці, 7 вітряних млинів і 4 кузні, 1 бочка, 4 крокви, хлібний магазин.

З 1923 до 1962 року Косенівка довго «поневірялася» між різними районними центрами: то була Уманського, то Бабанського, то Маньківського, то Тальнівського районів. Цьому сприяло її «прикордонне» місцезнаходження. Це тепер Косенівка - на межі трьох районів, а колись, ще в ХІХ ст., вона була в самому центрі Уманського повіту Київської губернії       

       

           20 -ті роки.

         27 січня 1906 року у Косенівці було зібрано сільську сходку і на ній записано вимогу: відібрати поміщицьку землю в розпорядження держави і передати в користування тим, хто сам її обробляє.

Після приходу до влади більшовиків у Косенівці, як і у інших українських селах, все відбувалося за загальним сценарієм: все перейшло у власність комнезаму.

         У кінці січні 1920 року у Косенівці остаточно було встановлено радянську владу. Обрано новий ревком (15 осіб), очолив його Яровенко Яків Васильович;

          У 1926 році у Косенівці налічувалось 664 господарства, а населення складало 2968 жителів. У селі створено ТСОЗ.  

        Створення колгоспів проводилось насильницькими методами. Щодо заможних селян проводились репресивні заходи. Були «розкуркулені» і вислані з села заможні селяни Кравченко С. Л., Лисань Т.Є., Ратушний Д.О..

          У 1930 р. у селі було створено 3 сільськогосподарські артілі та одна промислова з обробки граніту.

     Страшні 30-ті роки

    

          У кінці 1932 почався страшний голодомор, який забрав життя багатьох, списки всіх померлих в роки голодомору досі не відомі. За неповними даними вони становили 129 чоловік.

        До голоду люди жили не погано, але почалася колективізація, для селян придумали заготовляти хліб державі. Один план виконали, дали другий. Сезон збирання закінчився – зерно забрали. Ті, хто не виконував заготівлі карали, забирали все: запаси зерна, картоплю, навіть насіння. Люди почали вимирати з голоду, особливо весною, вимирали цілі сім’ї. Спочатку людей ховали в домовинах, а потім із колгоспу виділили гарбу, якою звозили трупи на цвинтар і ховали всіх в одній ямі.

          Ось деякі страшні факти, про які з жахом згадують старожили.

         «Було то велике горе. На полі збирали мерзлу картоплю. В 9 років я ходила на поле на буряки. Всі пухлі, голодні. В колгоспі було толку мало: скотині не було що їсти, вона здихала, а люди її їли. Поширювалися різні епідемії, наприклад, тиф…. ».

«...Спочатку людей ховали в домовинах, а потім із колгоспу виділили гарбу, якою звозили трупи на цвинтар і ховали всіх у одній ямі. Їздив тією гарбою Лисенко Федір. Були й такі випадки: щоб не їхати вдруге забирали ще живих людей і кидали в яму разом із мертвими. Одна з таких людей, молода дівчина, з останніх сил кликала на допомогу – слава Богу, почули люди, витягли з ями. Пережила вона голодомор, але залишатися в селі не змогла, поїхала на якусь новобудову, більше й не приїздила».

Траплялися й випадки канібалізму.   «...пропала в людей вівця, почали шукати по сусідах: у підвалі Коломієць Марії знайшли голову її молодшого сина, який зранку ще розмовляв із сусідом. Зарізали його мати із старшим братом, бо не було що їсти. Забрали обох, більше про них у селі й не чули»

«У нас на селі їли людей. Одного чоловіка змусили на полі косити. На шиї у нього була торбина, яку він чомусь не скидав. І трохи вона була мокра. В ній виявилися людські печінки». «Було в однієї сім'ї два хлопчики: Сірьожа і Льоня. Одного разу прийшов до господи цієї родини голова сільради і запитав, де Сірьожа. Жінка відповіла, що він кудись поїхав і, якщо все буде добре, то і Льоня поїде. Голова їй не повірив і пішов до підвалу. Там він знайшов руки і ноги хлопчика, а коло них м'ясо».

Далі були репресії 1937 - 1938 років, репресовано 27 жителів села, 10 з них – розстріляли. Серед них колгоспники Г. І. Войченко,Ф. П. Терезюк, О. Є. Швець; каменотеси А. Н. Ковтун, С. В. Мельник, Я.К. Звездогляд, П. Г. Дерев’янко, Я. К. Дерев’янко та ін.

 

         Велика Вітчизняна війна       

  

            1941 рік… До Косенівки війна докотилася у кінці липня. 31 липня 1941 почався бій між Рогами і Косенівкою, який тривав три дні, оборону тримав 92-й прикордонний загін Перемишльської застави, яким керував підполковник

Тарутін Я. Й., сили були нерівними: німці прорвали оборону. Під час цієї операції 15 прикордонників загинули На фронт пішли добровільно чоловіки та дівчата Н. П. Бурлаченко, Я. П. Бурлаченко, Г. М. Головченко, Я. К. Голубченко, Н. П. Лисенко.

На території нашого краю, на початковому етапі Великої Вітчизняної війни, діяли підпільні партизанські організації. Командирами в підпільників Бабанського району були комуністи Сергій Наумович Липівський і наш односельчанин Головченко Яків Антонович.

            Очолювана ними організація об'єдналася у листопаді 1941 р. з повстанцями Кузьми Гриба. Командиром об’єднаної організації став Гриб, а командиром Головченко. В цьому ж місяці група пустила під укіс перший ешелон з військами, що відправлялися на Схід.

Німецька окупація тривала до 8 березня 1944 року, звільнено Косенівку було 4-ю Гвардійською армією, начальником штабу якої був наш земляк, Герой України  генерал-лейтенант К. М. Дерев’янко.

           336 жителів Косенівки брали участь у Великій Вітчизняній війні, не повернулися додому 134 наших односельчан, серед них уродженець с. Косенівка - герой Радянського Союзу Никифор Михайлович Пархоменко, 119 відзначено урядовими нагородами.

          

    Повоєнні роки (відбудова села)  

       У 1948 році почалася повоєнна відбудова.

У 1956 році закінчено будівництво нового одноповерхового будинку, де розмістилося правління колгоспу та почта до 1 січня 1972 року.          

       У 1962 році почалася електрифікація села.

       До 20-річчя Перемоги 9 травня 1965 року відкрито пам’ятник Обеліск Слави. Зводила його бригада місцевих каменотесів під керівництвом Тищенко П.Н. Цього ж року розпочалося будівництво ФАПу.

       У 1966 році колгосп «Комуніст» розпочав будівництво нового приміщення школи на 560 учнів, і вже 29 грудня 1972 року, на честь 50-річчя утворення СРСР, відкрилися двері нової двоповерхової школи.

        Також у 1968 році було відкрито біля гаража (хімсклад). Осінню цього ж року, було відкрито нову будівлю тракторного стану.

         У 70-ті роки розбудовується центр села. 1 січня 1972 почав працювати новий двоповерховий адміністративний будинок, у якому розмістились контора колгоспу, сільська рада та поштове відділення зв’язку. Цього ж року була відкрита напроти ферми ВРХ нова будівля для майстерні, кузні і токарного цеху.

       У 1974 році відкрито в центрі села двоповерховий торговий центр. Протягом 1976 – 1977 рр. бригадою косенівських камінотесів (бригадир Тищенко П.Н.) зведено новий меморіальний комплекс на честь воїнів, які не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної.

      У 1980 році в центрі села відкрито нове двохповерхове приміщення ДДУ «Веселка», директором якого стає Бадьора М.Т.

      У 1993 по 1995 року, біля кладовища був зведений пам’ятник жертвам Голодомору 1932-1933 р.

 

Колективні господарства

     У 30-х роках селі було створено три колгоспи: ім. Сталіна, «Більшовик» та ім. 17-го партз’їзду. Крім цього, у селі була промартіль по обробці граніту.

         У 1950 колгоспи були об’єднані в один(«Сталін», «Більшовик», «17-й Партз’їзд») під назвою «Комуніст» - головою якого понад 11 років був Бабій Петро Юхимович.

         У 1962 році колгосп нараховував 1020 голів ВРХ, 1657 свиней. На 1966 рік у колгоспі було 15 тракторів, 12 автомашин, 6 комбайнів, десятки с/г машин.

         З лютого 1964 року по 1993 рік, головою правління було обрано Велік В.Й.(1936-1995), який за свій 30-річний період правління, з допомогою сільських жителів, повністю відродив наше село.

        У червні 1977 році сільським головою працює Ратушний М.М.(1938-2002), який неодноразово переобирається і працює головою (21 рік) аж до березня 1998 року.  

        Колгосп «Комуніст» 27 січня 1978 року перейменовано в колгосп «Маяк» в зв’язку з об’єднанням з колгоспом ім. Свердлова (с. Танське). Головою  спільного колгоспу був обраний наш голова правління Велік В.Й. – людина досвідчена і компетентна.

        З 1981 по 1989 рік село досягає високих показників у сільському господарстві, як в рослинництві так і в тваринництві.

         З 4.02.1993 року колгосп реорганізований у колективне сільськогосподарське пайове підприємство «Косенівка».        

         У 2000 році КСПП «Косенівка» реорганізовано в сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю.   В цей період землі колгоспу та майно роздаються селянам (частками земельного паю).

 

                   Культурне життя  

     

      У післявоєнні роки активно відновлюється і робота будинку культури (який чудом остався не зруйнований) та сільської бібліотеки. Відновлюються різні гуртки.

       У 60-х 70-х роках в  сільбуді (завідувач: Головченко К.Р.) активно працювали гуртки: духовий та драматичний. На сцені БК ставилися п’єси «Наталка – Полтавка», «Сватання на Гончарівці», та ін. Активними учасниками яких були Головченко К.Р., Троян В. П., Головченко Я. М., Кучеренко Г.Ф., Бурлаченко І.П. та інші.

        У цей період активно працює і сільська бібліотека завідувачем якої до 1971 року працює Бурлаченко Я.К.

        Книжковий фонд бібліотеки становить близько 5000 екземплярів книг.

        У 70-х та  80-х роках в Будинку культури (директор Плахотна Т.Ф., художній керівник Собко К.І.) працюють гуртки, особливо духовий(керівник Головченко К.Р.), драматичний та ВІА, солістками якого були Собко Т.І. та Істоміна Н.М. Сільські аматори ставлять концерти на фермах, тракторному стані, полях та току. Неодноразово роблять виїзди на другі села.

        У 80-х – 90-х роках правлінням колгоспу створено колективний хор. Сюди входили працівники тваринницьких ферм. Активними – організаторами хору були Дерев’янко О., Ямковенко Л., Лаута К, Дзьонь Л., Нагорна Ю., Ратушна О, Мельник М, Плахотний Ф, та інші. Солістами хору були Лаута К. та Мельник М. Керівник хору Кикоть С.М.

        У цей період в Будинку культури та також проводиться культурно – масова робота. Активно працюють драматичний, духовий та ВІА – солістами якого були: Заєць І., Мельник А., Павленко В., Бахров В., (художній керівник Кикоть С.М.).

         Активно також працює і сільська бібліотека(завідувач Устілас Н.М.), яка стає кращою в районі по інформаційно – бібліографічній роботі.

 

  Роки Незалежності 

 

       Серпень 2004 рік в селі було створено громадську організацію «ДЗВІН», мета якої відродження батьківщини генерал-лейтенанта К. М. Дерев’янка, історії та духовності.

       Травень 2005 рік – в селі було відкрито музей Пам'яті села (приватний власник – Трохименко Л. М.).

       У червні цього ж року було відновлено церкву Покрови Пресвятої Богородиці.

       Влітку до відкриття музею – садиби від траси до села було прокладено асфальтну дорогу.

       2 вересня 2005 року на честь 60-ї річниці закінчення Другої світової війни відкрито музей-садибу К. М. Дерев’янка.

       Також в цей період проводяться поточно – косметичні ремонти на ФАПі, в сільській раді, Будинку культури та сільській бібліотеці, Музеї – садибі, НВК та центрі села.

        Будується новий спортивний майданчик на території бувшого ДДУ «Веселка».

         Повністю перекривається покрівля Будинку культури та сільської бібліотеки шифером; відновлюється парове опалення на ФАПі та у сільській раді.

        Проводиться озеленення села та огороджується сільське кладовище.

        Сьогодні Косенівка – це село, яке мало чим вирізняється з навколишніх сіл. Проживає в Косенівці 889 жителів; дворів у селі 565, з яких 150 – порожні. Площа підпорядкованих сільській раді земель складає 2852,2  га, площа села – 404, 3 га.

        На території села знаходиться сільська рада, поштове відділення зв’язку, НВК, Будинок культури, сільська бібліотека, ФАП, діють 4 приватних магазини та 2 бари-столови.

         Землі сільської ради обробляють сільськогосподарські підприємства: «Савіт», «Оберіг», «Зозуля» та ТОВ «Райз – Максимко».